Державна податкова служба України з метою забезпечення єдиного підходу під час організації та проведення документальних перевірок із питань дотримання вимог валютного законодавства в частині граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, зміцнення довіри платників податків до контролюючого органу та зменшення кількості судових спорів звертає увагу на наступне.

За результатами опрацювання правового підходу Верховного Суду щодо застосування інституту зарахування зустрічних однорідних вимог у сфері зовнішньоекономічної діяльності, викладеного, зокрема, у постановах від 29.07.2021 у справі №817/1200/15, від 22.01.2025 у справі №420/12562/23, від 16.07.2025 у справі №320/29423/23, від 12.08.2025 у справі №420/29813/23, від 23.10.2025 у справі №260/4525/24, від 20.01.2026 у справі №320/8245/23, від 04.03.2026 у справі № 320/57458/24, від 18.03.2026 у справі № 320/9656/23 та від 01.04.2026 у справі №120/14950/24 встановлено, що сам по собі факт оформлення документа про зарахування зустрічних однорідних вимог не є безумовною підставою для звільнення резидента від відповідальності за порушення граничних строків розрахунків.

Під час перевірки мають бути досліджені всі обставини виникнення та припинення відповідної заборгованості, зокрема реальність зустрічних вимог, їх однорідність, настання строку виконання, зв’язок заліку з конкретними зовнішньоекономічними операціями, митними деклараціями, сумами та строками. Саме по собі оформлення заяви або акта про зарахування не є достатнім доказом припинення відповідного зовнішньоекономічного зобов’язання без дослідження всього комплексу первинних документів та бухгалтерського обліку.

Відповідно до статей 598, 601 Цивільного кодексу України зобов’язання може припинятися зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.  Верховний Суд виходить із того, що для зарахування зустрічних однорідних вимог достатньо заяви однієї сторони, а вимоги мають бути зустрічними, однорідними та такими, строк виконання яких настав. 

У постанові від 29.07.2021 у справі №817/1200/15 Верховний Суд сформував підхід, згідно з яким у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у встановлений строк підстави для притягнення резидента до відповідальності за ненадходження валютної виручки відсутні, за умови встановлення таких обставин на підставі належних доказів.

У постановах 2025 — 2026 років Верховний Суд застосовує наведений підхід також до правовідносин, що регулюються Законом України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі - Закон №2473), зазначаючи, що Закон №2473 не змінив концептуальних підходів до можливості припинення зобов’язань за зовнішньоекономічними договорами способами, передбаченими у цивільному законодавстві.

Разом із тим слід враховувати правову мету статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», а саме: забезпечення своєчасного завершення зовнішньоекономічних розрахунків, надходження валютної виручки за експортними операціями та отримання товарів за імпортними операціями, що сприяє підтриманню збалансованості платіжного балансу держави, стабільності валютного ринку та захисту економічних інтересів України.

Саме з цією метою Закон №2473 пов’язує здійснення валютного нагляду за експортно-імпортними операціями та встановлює відповідальність за порушення граничних строків розрахунків.

Водночас законодавство не виключає можливості припинення цивільно-правових зобов’язань способами, передбаченими в цивільному законодавстві, що підтверджується сформованою практикою Верховного Суду.

Слід наголосити, що залік не може визнаватися належним підтвердженням завершення розрахунків, якщо  відсутня зустрічність вимог;

вимоги не є однорідними за правовою природою та матеріальним змістом; вимоги підлягають виконанню у різних валютах і документи не підтверджують їх належного приведення до єдиної валюти;

не підтверджено факт виникнення зустрічної заборгованості первинними документами;

відсутнє належне відображення операції в бухгалтерському обліку;

за даними обліку платника після нібито проведеного заліку продовжує обліковуватися дебіторська або кредиторська заборгованість за відповідним зовнішньоекономічним контрактом;

неможливо встановити, які саме митні декларації, інвойси, суми та строки закриті відповідним заліком;

залік проведено після спливу граничного строку розрахунків;

документи про залік мають формальний характер і не підтверджують фактичного припинення саме того зобов’язання, за яким встановлено порушення.

Зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 20.01.2026 у справі №320/8245/23 та від 18.03.2026 у справі №320/9656/23. 

Окремо необхідно враховувати позицію Верховного Суду щодо пункту 14 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».

У низці постанов Верховний Суд виходить із того, що зазначене обмеження адресоване банкам як суб’єктам валютного нагляду і саме по собі не є достатнім обґрунтуванням для невизнання цивільно-правового припинення зобов’язань між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.