Про відображення фінансової підтримки засновника у Звіті про фінансові результати

ГУ ДПС у Вінницькій області доводить до відома позицію ДПС, викладену в індивідуальній податковій консультації платнику.  У зверненні зазначено, що підприємство перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на прибуток підприємств. У 2023 році відповідно до рішень міської ради, яка є засновником підприємства, останньому була надана фінансова підтримка (зокрема, у вигляді коштів для оплати заборгованості за спожитий природний газ минулих періодів, зміни розміру статутного капіталу на придбання основних засобів), у зв’язку з цим у підприємства за 2023 рік виник прибуток. 

З наведеної ситуації у Підприємства виникли наступні питання: 

1) Чи потрібно показувати дані кошти у звіті про фінансові результати як доходи?

2) Чи повинно Підприємство сплачувати частину чистого прибутку (доходу) з даних коштів? Якщо так, то згідно якої статті Кодексу?

Щодо питання №1

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. 

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. 

Абзацом третім пункту 46.2 статті 46 Кодексу встановлено, що фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до абзаців першого та другого цього пункту, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток підприємств, розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку та їх невід’ємною частиною.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в України регулює Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  (далі – Закон № 996).

Так, статтею 4 Закону № 996 зазначено, що одним з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є повне висвітлення, а саме, фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 996, регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Отже, щодо питання правильності відображення фінансової підтримки підприємства, яка отримана згідно з рішеннями міської ради (що є засновником), у звіті про фінансові результати слід звернутись до Міністерства фінансів України.  

Щодо питання №2

Згідно з абзацом першим статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. 

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності (абзац третій статті 143 Конституції України). 

Частиною другою статті 327 Цивільного кодексу України встановлено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. 

При цьому, пунктом 29 частини першої статті 26 Закону України                   від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується  питання встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету. 

Відповідно до частини десятої статті 78 Господарського кодексу України  особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених ГКУ щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом. 

Частиною дев’ятою статті 75 ГКУ встановлено, що розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог ГКУ та інших законів.

У складі фінансового плану затверджується прогнозований фінансовий результат, включаючи прогнозований розрахунок частини чистого прибутку (доходу), а також прогнозовані суми податків і зборів, що підлягають сплаті до державного бюджету, що визначаються на основі прогнозованого рівня прибутку з урахуванням оцінювання ризиків діяльності державного комерційного підприємства та листа очікувань власника (частина десята     статті 75 ГКУ).

Відповідно до пункту 35 частини першої 1 статті 64, пункту 12 частини першої статті 641 Бюджетного кодексу України до складу доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, районних бюджетів належать частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до бюджету, в порядку, визначеному відповідними місцевими, районними радами.

Таким чином, відрахування до місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) комунальними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями здійснюється відповідно до порядку та нормативів, визначених відповідними сільськими, селищними, міськими радами.

Слід відмітити, що згідно з пунктом 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138, чистий прибуток (дохід), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за результатами фінансово-господарської діяльності.

Отже, у разі, якщо фінансова підтримка від засновника, зокрема, у вигляді коштів для оплати заборгованості за спожитий природний газ минулих періодів та зміни розміру статутного капіталу на придбання основних засобів згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку підлягає врахуванню при визначенні фінансового результату (прибутку), то така підтримка враховується при визначенні частини чистого прибутку (доходу), яка відраховується до місцевого бюджету.

Звертаємо увагу, що відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.