Індивідуальна податкова консультація щодо нюансів заповнення звіту про фінансові результати

Державна податкова служба України розглянула звернення Комунального підприємства (далі – Підприємство) щодо заповнення звіту про фінансові результати, та керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

 У зверненні зазначено, що Підприємство перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на прибуток підприємств. 

У Підприємства завдяки програмі фінансової підтримки міської ради, за підсумками 2023 року утворився прибуток, про що у свою чергу зазначено у рядку 01 «Обсяг чистого прибутку (доходу)» рахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку, відповідно до цього у рядку 13 «Частина чистого прибутку (доходу)/дивіденди на державну частку, що нараховується(ються) до сплати» цього ж розрахунку виникла сума до сплати. Так як Підприємство має сезонний вид діяльності і не малу кредиторську заборгованість дана сума не була сплачена (у зв’язку з чим був накладений арешт на рухоме майно Підприємства на дану суму). Також Підприємство повідомило, що 18 відсотків від нарахованої суми частини чистого прибутку (доходу) було сплачено, як авансовий внесок з податку на прибуток підприємств на суму дивідендів за 2023 рік.

З даної ситуації Підприємство просить надати відповідь на наступні питання:

1. Чи потрібно вказувати нараховану суму частини чистого прибутку (доходу)/дивідендів на державну частку, але не сплачену в рядку 2300 «Податок на прибуток» звіту про фінансові результати (форма № 1-м, 2-м) Фінансової звітності малого підприємства?

2. Чи правильно у рядку 2300 «Податок на прибуток» звіту про фінансові результати відображати суму сплаченого авансового внеску з податку на прибуток підприємств при виплаті дивідендів?

3. Якщо все ж таки потрібно відображати суму частини чистого прибутку (доходу), то чи потрібно до неї додавати суму сплаченого авансового внеску з податку на прибуток підприємств?

Відповідно до частини десятої статті 78 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених ГКУ щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом. 

Особливості відрахування частини прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами встановлені статтею 111 Закону України
від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об’єктами державної власності» (далі – Закон № 185).

Так, частиною першою статті 111 Закону № 185 встановлено, що державні унітарні підприємства та їх об’єднання зобов’язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше
30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 23 лютого 2011 року № 138, частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, за результатами фінансово-господарської діяльності у розмірі 80 відсотків. 

Абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. 

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу. 

Водночас зазначаємо, що згідно з частиною другою статті 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями, регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. 

Тому стосовно відображення нарахованої але не сплаченої до бюджету суми частини чистого прибутку (доходу), та суми сплаченого авансового внеску з податку на прибуток підприємств у рядку 2300 «Податок на прибуток» звіту про фінансові результати (форма №2-м), який є складовою фінансової звітності малого підприємства, доцільно звернутись до Міністерства фінансів України. 

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.